Вона тихо спала… За в кном шаруд в дощ. Д ти гасали калюжами, забрьохуючи штанц , рад ли кожн й краплинц дощу, який на смак чомусь нагадував сльози. П всонця виглядало з-за хмари, дарувало тепло посм шку. А вона спала. Б л ст ни, б ла пост ль, г ркий запах л к в, самотня кв тка на столику торкалась листочком обличчя такого ж бл дого. Родич в дв дували майже щодня, плакали, просили повернутися. Вона не слухала, а спала… Вже тиждень. Прозора на вигляд, холодна льодинка, з голкою у вен , р зними трубочками-л анами, як обпл тали слабеньке т льце. На лобику зморщечки, нав ть зараз вона думала. А х ба може думати майже мрець? Мабуть так, у не ж це добре виходило.
Вона любила життя, але не таке нудне яким було у не . А який сенс? Щодня прокидатися, сн дати, хати на навчання, нколи ходити до магазину, до подруг, знову знову теревенити про безглузд реч , читати остогидл книжки, готуватися до зал к в, так без к нця краю. А, так, як же я забула, раз на тиждень вона зустр чалась з Коханим, лише раз, бо в н завжди був зайнятий, й було образливо, але терп ла, бо кохала. Ви вважа те, що ця дурепа намагалась пок нчити життя самогубством? Н , й просто стало ц каво, а хтось плакатиме за нею, хтось любить по-справжньому, чи це всого лиш фальшива карнавальна маска – скинеш, з’явиться страшна вишк рена, повна заздрост пика, готова роздерти тебе на шматки? На кожному кроц ми чу мо: “Незам нних нема!”, ось вона вир шила просто перев рити, глянути на вс х десь зверху, трошки повеселитися. Але вона не подумала за насл дки…
1 день п сля того як все сталось.

До не прийшов батько-алкаш, з страшенним перегаром н би якийсь пожмаканий. Звичайно, його не впустили. Тод в н с в б ля палати почав вити як побитий собака: “Повертайся!!! Х ба так можна? Як я житиму? Доню!”. А вона все чула, в рн ше душа, яка все ще жила в т л . й було боляче, що т , кого вона любила просто забули прийти, а може вони не знали що трапилось. Що ж треба зачекати…
Куратор б гла в групу, щоб спов стити страшну новину – Наталя в реан мац , в ком , шанси, що вона виживе м зерн . Зайшла до аудитор . Все було як завжди. Микола слухав музику, Полька протирала парту, нш д вчата про щось сперечалися, м сце б ля люди пустувало. Ще вчора тут сид ла Ната, , можливо, що вона б льше н коли не сяде за цю третю парту б ля в кна. Тамара Борис вна протерла оч хусточкою почала перекличку.
– Хто в дсутн й сьогодн ?
– Потапенко в дсутня, – допов ла В та.
– Ага, мабуть по хала до т тки копати, -бовкнув Микола вс засм ялися.
– Ти помиля шся, – з тхнула Тамара Борис вна,- Наталя в реан мац , помира .
– Ви, мабуть, пошуткували? – невпевнено промовила Люда.
В аудитор враз стало тихо, дзижчала муха, думки заполонили голови одногрупник в кожен думав сво . “Цього не може бути, я не в рю. Ти повинна жити. Не помирай!” – шепот ла подружка Люда.
“Як це трапилось? Вона ж вчора сид ла за ц ю партою все було нормально. Треба щоб вона вижила…”. ” А мен однаково, в мене дзеркальце розбилось. Врешт -решт, вс там будемо, хтось ран ше, хтось п зн ше…” . ” Туди й дорога. Робить з себе святу мать Терезу, дура. Хай би сид ла не рипалась!…
Тишу порушила викладачка:
– Хай хтось в дв да . В реан мац ю не пускають, але просто прийд ть, передайте на словах, що ми чека мо.
– Я не можу, я ду додому, в мене квитки куплен .
– Ну, Тамаро Борис вно, т льки не сьогодн , футбольний матч!
– Я завтра п ду, добре?
– Я не можу вас примусити, але хоча б завтра сход ть для годиться. Ми там н чим не поможемо, х ба зберемо трохи грошей на л ки. Ой, я не знаю. – похитала головою Тамара Борис вна.
– Ми обов’язково завтра сходимо, не переживайте!
Ще трохи поз тхали, а пот м знову було як завжди, вона ж ще жива, чого нюн пускати! Тому мало хто пом тив як кр зь розчинене в кно вилет ла пелюстка троянди попрямувала у б к л карн ……………………..
3 день

Лише на трет й день до Нати прийшли одногрупниц , та й то лише тро , з якими вона товаришувала. Як думали, в палату не пустили. Тому д вчата вир шили запитати у л каря, чим можуть допомогти.
– Що я можу сказати, стан дуже тяжкий, л ки потр бн щодня, крапельниця теж. Ми не боги, робимо все можливе.
– А що ще необх дно?
– Ось вам список. Пост льну б лизну, пелюшки приносити щодня. Одну пляшку р дкого мила, пральний порошок…
– Л карю, а може щось з продукт в?
– Голубонько, як продукти? Вона в ком , не сьогодн -завтра помре.
– Як ви можете так казати?
– Я кажу правду. й х ба що Господь-Бог допоможе, воскрешати не в наш й компетенц . Все, я поб г, викликають.
А в л карн було моторошно. Скр зь стогони, ось заридала знепритомн ла на руках у чолов ка ж нка – м пов домили, що хн й семир чний хлопчик помер. Кудись б гли л кар , знову рятувати чи сь життя, зовс м поруч в д д вчат провезли ж нку до реан мац . Видовище було жахливе: з рота стирчала прозора трубка, бл де, аж н би прозоре обличчя посин ла рука, яка гойдалась, звисаючи з каталки.
– Д вчата, забираймося зв дси, а то в дчуваю, що мене зараз знудить, – промовила чистоплотна Полька.
– Зараз йдемо, давайте в аптеку сходимо, хоч трохи чогось купимо, бо я теж не витримую.
– Невже Наталка ма такий вигляд? Мен страшно, – тихо промовила Люда.
Вони купили л ки, в ддали медсестр попросили , щоб та переказала Натк , що вони приходили чекають на не .
– Вона ж у ком , н чого не чу не в дчува .
– Всеодно, перекаж ть будь ласка!
– Добре, хоч це н чого не зм нить.
Люда В та витирали сльози.
Пелюстка троянди лежала дол , на н й виблискувала крапелька роси………..
7 день

Коханий так не прийшов. Натина душа з тхала. Може знову зайнятий, а може вже забув про не . Вона не помилилась. Коли т тка Мар я зателефонувала, що йому нема коли, та й взагал , на дух не переносить л карн . Т тка плакала, й же потр бна твоя п дтримка. А в н в дпов в, що вона однаково ж його не почу , чого даром туди кататися, в нього купа справ, та й в дрядження не за горами.
Наткин й душ було знову боляче. В н в дмовився в д не , як в дганяють набридлу муху, як викидають непотр бну пошматовану грашку. Душа чула, як перемовлявся л кар з медсестрою про те, що вона повинна боротися за життя, вряту лише чудо. Але вона не хот ла боротися. Вона звичайно любила родич в, подруг, але н коли не пробачала байдужост . Хай краще крикнуть, зроблять зауваження, н ж дивляться на тебе, як кр зь скло. Вона ж н коли не вимагала багато. Х ба йому жаль було прийти до не , просто прийти? й би тод стали не потр бн жодн л ки крапельниц . Вона б встала з цього л жка зникла б з л карн разом з ним. Але в н розлюбив , а може н коли не любив. Завжди дор кав й, вказував на помилки, вимагав точного викладу думок, а вона просто хот ла обняти його, притиснутися щокою до його щоки, не думати н про що. Вона в ддавала йому всю себе, розчинялася в ньому, а в н не оц нив. Вона, Ната лежала в л карн , а в н в цей час сид в в ресторан в в “д лов переговори” з довгоногою рудою кралею, яка аж н трохи не була схожою на д лового партнера. Б знес-лед не ходять в шортах в кофтинах, як швидше в дкривають, а не прикривають. То х ба варто боротися за життя, коли поруч ходять байдуж сть зрада, б ль ненависть? Треба покласти цьому край…
Натка вийшла з коми. Ненадовго, щоб попрощатися з цим св том. Вона вже нехот ла н кого чекати, не могла довго прощатися. Вона мовчала лежала парал зована, лише повн сл з оч дивились на крапельницю, у прозор й трубц капали л ки, х вливали щоранку, протягом дня. Медсестра вийшла. Наткин оч посм хнулись, бо губами вже не могла ворушити, дал перевела погляд на самотню кв тку, як й бракувало пелюсточки, на стелю, на в кно, побачила шматочок чистого блакитного неба, ср бну блискучу хмарку, полегшено з тхнула заснула нав ки…………..